The Wall Street Journal: Як Захід підігрівав у Путіна почуття безкарності

"Що повинне відбутися, - запитував я, - для того, щоб Європа перестала ставитися до Путіна як до демократа? Заборона всіх опозиційних партій? Або розстріл людей на вулицях?". Представник ЄС, знизавши плечима, відповів, що навіть у таких випадках Євросоюз мало що зможе зробити. І додав: "Збереження відносин завжди буде кращим варіантом і для жителів Європи, і для жителів Росії".

Громадяни Грузії напевно із цим не погодяться. Російське вторгнення стало прямим наслідком майже десятилітнього періоду, коли Захід був неспроможний і тішив себе ілюзіями. На початку свого правління в 2000 році Путін, який не мав досвіду на міжнародній арені, тримався там обачно, але незабаром зрозумів, що може робити все що завгодно, і ні ЄС, ні Америка його не покарають.

Росія відкотилася назад до диктатури КДБ - а до Путіна тим часом ставилися як з рівним на самітах G8. Італійський лідер Сільвіо Берлусконі й канцлер Німеччини Герхард Шредер стали діловими партнерами Кремля. Путін виявив, що звання демократа продається й купується, як і все інше. Остаточним підтвердженням став той факт, що в G8 і на світовій арені прийняли Дмитра Медведєва. Лідери вільного світу гостинно зустріли маріонетку Путіна - фігуру, що одержала "благословення на престол" за допомогою відверто сфальсифікованих виборів.

У вівторок президент Франції Ніколя Саркозі помчався в Москву, щоб виступити посередником на переговорах про припинення вогню. Йому дозволили зробити цю формальну процедуру - можливо, у нагороду за те, що після грудневих парламентських "виборів" у нашій країні він зателефонував Путіну й привітав його. Але всього кілька місяців тому Саркозі приїжджав у Москву просити за Renault. Наскільки серйозно сприймає його Путін насправді?

Насправді Саркозі намагається врегулювати кризу, якій сприяв сам. У квітні Франція виступила проти американської ідеї прискорити прийом Грузії в НАТО. То був лише один з безлічі упущених шансів, які, разом узяті, формували в Путіна почуття безкарності.

Грузія потрапила в пастку, хоча її безрозсудну агресію в Південній Осетії затьмарює бажання Путіна виступити в ролі "сильної руки". Росія вхопилася за шанс перейти в наступ на грузинській території, одночасно зображуючи із себе жертву й героя. Путін давно вимагав провчити президента Грузії Михайла Саакашвілі за неповагу як до колишньої володарки Грузії - Росії, так і до Путіна особисто. (Відповідно до розповсюджених чуток, грузинський президент якось жартома назвав свого колегу "Ліліпутін".)

Правда, Саакашвілі навряд чи можна назвати зразковим демократом, але Кремль вважає: його орієнтація на Європу й Захід подає дуже поганий приклад. Адміністрації областей, що відділяється від Грузії, Абхазії й Південній Осетії, з верху до низу укомплектовані чиновниками з російських спецслужб.

Конфлікт також загрожує зіпсувати відносини Росії з Європою й Америкою на багато років наперед. Чи можна довіряти настільки войовничій державі, уважаючи її гарантом поставок енергоносіїв у Європу? Джон Маккейн, кандидат у президенти від республіканців, зазнав жорсткої критики за антипутінську позицію, у тому числі за пропозицію виключити Росію з G8. Може бути, тепер критики Маккейна визнають, що людина, яку вони називали старим ветераном холодної війни, був правий із самого початку?

Виправданням бездіяльності є загальне місце про " невразлиивість " Росії. Президент Буш пізно заговорив у більш жорстких вираженнях, але тепер варто задуматися про реальні санкції. У кремлівській правлячої кліки є життєво важливі інтереси - наприклад, майно - за кордоном, і ці інтереси вразливі.

Кров загиблих у ході цього конфлікту червонить руки радикальних націоналістів, безтурботних політиків, рвачів-олігархів і лідерів вільного світу, які оцінюють нафту й газ вище, ніж принципи. Ще більше людей позбудеться життя, поки не буде сказано: "Досить", поки не буде позначена лінія дозволеного, котра зміцнить розірвані лінії порушених границь.

Оригінал статті: How the West Fueled Putіn's Sense of Іmpunіty

Переклад: ИноПресса