Виконуючи рішення про скасування протекціоністських заходів – наприклад, імпортного мита, держави-члени водночас не наважуються сформулювати чи проводити політику, яка надала б Європейському Союзу широкі повноваження проявляти ініціативу. Типовими прикладами цього є призупинена Лісабонська стратегія, неповні Економічний та Валютний союзи, а тепер ще й невизначена доля Лісабонського договору (нового конституційного договору ЄС).
Слабкість ця очевидна у спробі ЄС визначитися у світовій системі. Енергетична безпека, кліматичні зміни, піднесення Китаю та відродження Росії – лише деякі з безлічі питань, які вимагають ефективної відповіді. Часто, однак, ЄС не може її знайти або може це зробити тільки повільно: його структура утруднює швидкі рішення та дії. Така структура була прийнятною у добу, коли вільний ринок фактично був єдиною проблемою, з якою доводилося стикатися ЄС на світовому рівні. Але ця доба закінчилася.
Зміни і справді важкі ще й через недостатню демократичну законність органів ЄС. Брак прямого зв’язку з громадянами Європи позбавляє ці органи можливості тиску, потрібного для ухвалення швидких рішень та чуткої політики. Ці проблеми не мають простого розв’язку. Демократію в ЄС не можуть гарантувати моделі та правила, які застосовують держави-члени. Масштаб питань вказує на потребу шукати складніших рішень. Коли йдеться про коло повноважень ЄС, держави-члени прагнуть до норм, які гарантують співробітництво у рамках узгодженої структури. І, як показав ірландський референдум, неохоче сприймають ініціативи об’єднання, які зробили би ЄС автономним центром влади.
Але, передбачаючи, що зведену ірландськими виборцями перешкоду можна подолати, досвід показує, що майбутній розвиток ЄС знаменуватимуть дедалі централізованіша влада у Брюсселі та відхід окремих держав. Що більше обов’язків буде у брюссельської бюрократії, то незалежнішою вона стане. Головне її завдання полягає у пошуку компромісу: іти на поступки державам-членам та залагоджувати суперечливі національні інтереси. Власне кажучи, деполітизацію вважають бажаною, тому що вона передбачає легке досягнення рівноваги.
Однак, щоб підтримати демократію, треба наголосити, що політична сфера та громадські дебати є вільними та відкритими для всіх. Національні форуми повинні взяти за правило обговорювати спільні європейські питання, гарантуючи тим самим інформацію для всіх, прозорість, контроль та відповідальність. Підтримка громадських дебатів на території всього Союзу допоможе роз’яснити цілі проекту об’єднання, окреслити спільні інтереси та визначити інституційну форму Європи.
Ось чому Лісабонський договір такий важливий. Положення, які стосуються установ та процесуальних функцій Європи, закладають основу системи, більш відкритої для громадських дебатів з питань політики ЄС. Угода також успішно бореться з однією великою слабкістю ЄС – його неефективністю. Завдяки глибоким реформам у структурі, функціях та процесах ухвалення рішень в інститутах ЄС, Лісабонський договір посилює їхню ефективність та додає їм динамізму.
Насправді багато простих європейців вважають, що Європа не повинна відігравати аж таку значну роль у глобальному розвитку. Вони вважають, що зовнішню політику мають проводити національні уряди. Та це уявлення застаріле. Навіть у двосторонніх та регіональних кризах ефективний розв’язок можливий тільки на наднаціональному рівні. Лісабонський договір виводить ЄС на міжнародну арену як сильно орієнтоване на міжнародні відносини утворення. Але у можливостей Союзу є межа, яку визначає його міжурядова природа. Справді, найважливіші проблеми вирішують його 27 членів, а не сам Союз.
У внутрішній політиці договір робить великий крок до створення вільної, безпечної та справедливої Європи. Він також формує нормативну структуру політики ЄС, встановлює інститути та процедури прикордонної та міграційної політики, регулює проблему біженців та співробітництва між судовими та поліцейськими органами. Таким чином, він робить безпечнішим і повсякденне життя людей.
Договір не такий детальний в інших сферах, зокрема щодо економічного союзу, еквівалентного валютному, оскільки досягнення згоди у цьому питанні просто неможливе. Одначе Лісабонський договір прокладає шлях до планування та здійснення політики реагування на найважливіші та найактуальніші питання, як-от кліматичні зміни, розподіл енергії, наукові дослідження, технології та туризм.
Незалежно від того, що мали на увазі ірландські виборці, коли відхиляли ратифікацію договору, соціально-економічні зміни змусять ЄС шукати нових форм організації, комбінуючи міжурядові та федеральні підходи. Попри негативні результати референдуму в Ірландії, ЄС поступово набуває своїх остаточних форм, переборюючи наявні проблеми. Для розв’язання ж цих проблем будуть потрібні тверді і тривалі форми співпраці.
Copyright: Project Syndicate/Institute for Human Sciences, 2008.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №25 від 04 липня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
