„Так, у нас є гроші… – спокійно зауважує він. – Зате у вас є ідеї”. Кріс знає, про що говорить: він не лише засновник і куратор однієї з найбільших європейських культурних інституцій, яка спеціалізується на великих крос-європейських проектах співпраці та ко-продукції, а й член наглядових і програмних рад багатьох фондів, що опікуються підтримкою і розвитком культурних проектів у Європі.
Те, що з обговорення останнього проекту Intercult’у – міжнародного фестивалю Black/North SEAS, який, починаючись в Одесі, далі подорожує портовими містами відповідно Чорного і Північного морів, ми плавно переходимо до питання грошей у культурі, нікого не дивує і тим більше не дратує. Поза внутрішнім українським контекстом, де розмова про фінансування культури обов’язково відбувається або під похоронний, або, навпаки, під урочисто-радісний мотивчик, європейські дискусії про культуру здебільшого є дуже практичними й дедалі більше нагадують ярмарок – ярмарок ідей.
Саме ярмарком ідей можна було назвати один із блоків фестивалю спілкування про культуру і науку FLOW (Новий Сад, Сербія). Упродовж трьох днів на березі сербського Дунаю 80 учасників із десяти країн Дунайського басейну, зібрані на фестиваль за ініціативи і підтримки Австрійського федерального міністерства європейських закордонних справ та Фундації ERSTE, жваво спілкувалися, переважно про одне – навіщо ми тут зібрались…
FLOW українською – це „течія, потік”. Відмінність цієї події від десятків інших фестивалів, які відбуваються по всій Європі, у тому, що організатори з віденського міністерства вирішили в буквальному сенсі поплисти за течією і не запропонували учасникам – митцям, критикам, журналістам, філософам, архітекторам, математикам, комп’ютерникам – жодної теми, проблеми, питання. Тільки формат так званого відкритого простору.
Учасники збиралися в групи за інтересами й дискутували: хто про міжнародну програму резиденцій для митців і дослідників, хто про дунайський фестиваль, який пливтиме вниз по течії на великій баржі, зупиняючись у містах і містечках від Австрії до Молдови й України. Про створення блогу та ресурсу культурних новин регіону, про дослідження ролі й мистецької інтервенції в публічний простір у десяти країнах регіону…
Не дивно, що учасники з України, Молдови, Румунії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Сербії, Боснії і Герцеговини, Австрії знайшли багато спільних тем, проблем та ідей. Не дивно, що організатори оголосили про намір австрійського уряду та фондів підтримати частину представлених проектів. Урешті-решт, не дивно й те, що цей намір озвучили лише наприкінці: організатори сподівалися, що завдяки спонтанності ярмарок ідей не перетвориться на творчий Wall Street, де замість живих спонтанних тут і тепер народжених ідей „продаватимуться” готові гарно запаковані на продаж проекти. І дива таки не сталося: більшість обговорюваних ідей доводили хіба той факт, що найкраща імпровізація – добре підготована. А найпросунутіші учасники просто утворили дискусійну групу під назвою „Спонтанність”.
Під час прощання розчарованими не виглядали ані учасники, ані організатори. Все це дійство було щонайменше дуже промовистим під кутом зору формування культурної політики Європейського Союзу. Громіздка й ідеологічно нестабільна нова Європа, перекочуючи хвилі людей, товарів і послуг через примари своїх колишніх кордонів, активно і наполегливо шукає ідеї культурного діалогу, спільної мови, єдиної Європи, хоч якою вона може виявитися. Культурна політика ЄС сьогодні – це величезний і дуже багатий ярмарок ідей, де роль у прямому і переносному сенсі марґінальних країн на кшталт України є неафішовано великою.
Найпростіше – зігнорувати цю можливість і надалі рвати волосся на лисіючій голові, сповненій думок про „духовність”, або підняти на прапори зручне антиґрантожерське гасло й галасувати про висмоктування мізків. Утім, можна втішатися тим, що така стратегія довго не протримається. Наступного покоління творчих ідей в України може просто не бути, адже ідеї, які не знаходять втілення, вимирають, митці, які не можуть займатися своєю справою, перестають бути митцями, а країна, яка живе виключно своїм минулим, позбавляє себе майбутнього. Ярмарок ідей – придумка не нова і не спонтанна, а чи не краща, ніж могильник ідей, на який перетворюється сьогодні Україна та її культурна політика?
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №22 від 13 червня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
