І справді, вже очевидно, що, не вирішивши проблеми територіальної цілісності, Грузія навряд чи потрапить до НАТО, а вступ до Європейського Союзу для Тбілісі взагалі утопія. Покращення взаємин із Москвою здавалося неминучим – тим паче, на тлі молдавського експерименту Росії, коли президентові Молдови Володимиру Вороніну пообіцяли вирішення придністровської проблеми в обмін на вічний нейтралітет. Заяви Саакашвілі і до, і після виборів були доволі обережними. Кремлю треба було тільки зробити крок назустріч. І не можна сказати, що таких кроків не було взагалі – лише відновлення авіаційного і поштового сполучення, перерваного Москвою після скандальної історії з демонстративним затриманням у Грузії звинувачених у шпигунстві російських військових, чого варте!
Проте для Росії Грузія – тільки фігура на шахівниці. Зараз у Москви є набагато важливіша мета, ніж покращення взаємин із сусідкою, – показати, якими небезпечними будуть наслідки одностороннього проголошення незалежності Косова. А грузинські автономії – найкращий приклад для такої демонстрації. І ось уже російська Держдума рекомендує уряду розглянути доцільність визнання їхньої незалежності, а згодом Москва виходить з режиму санкцій проти Абхазії і Південної Осетії, встановлених на рівні СНД. З погляду реальної політики таке рішення нічого не означає, бо в Росії таких санкцій давно вже не дотримуються. Однак у Грузії російський крок розглядають як просування до визнання незалежності автономій і погрожують заблокувати приєднання Росії до СОТ. Триває й конфлікт навколо грузинських літаків-розвідників: Сухумі стверджує, що їх – аж п’ять штук! – ліквідувала авіація самопроголошеної республіки, у Тбілісі ж звинувачують у загибелі лише одного літака Росію. Напередодні парламентських виборів у Грузії таке загострення, звичайно ж, тільки на руку Саакашвілі – він може продемонструвати виборцю, що намагався поліпшити взаємини з Москвою, однак у відповідь одержав скасування санкцій проти Абхазії і збитий літак... Але що буде робити грузинський президент після виборів, навіть якщо його партія їх виграє?
Москва справді не збирається домовлятися з Грузією. І не тільки з Грузією Саакашвілі – вона не могла знайти спільної мови і з Грузією Шеварднадзе. І не лише тому, що не прагне порозуміння, – Росія просто не може дати Грузії те, чого бажає ця романтична країна. А бажає вона відновлення своєї територіальної цілісності. Це приблизно те саме, чого серби хотіли від Заходу, – відновлення територіальної цілісності в обмін на лояльність. Проте жоден сербський політик не пояснив Заходу, що робити з албанцями, які не бажають жити в одній державі із сербами. Жоден грузинський політик не зможе пояснити росіянам, що робити з абхазами, які не бажають жити в одній державі з грузинами. І виступають проти повернення біженців, бо тоді абхази знову перетворяться на національну меншину у власній республіці, і з мрією про власну державність їм доведеться розпрощатися. Грузинський політик, звичайно, може сказати російському колезі, що на цю мрію можна наплювати, і буде правий – росіяни не сентиментальні. Однак йому доведеться пояснити колегам, що робити з російським Північним Кавказом, більшість народів якого співчувають саме абхазам, а не грузинам. І навіщо Москві дестабілізація на вже й так не дуже стабільній території – невже заради покращення взаємин із Грузією?
З цією реальністю у Тбілісі рахуватися не бажають. І не тільки політики, а й широкі народні маси. Там і досі вірять, що мешканець резиденції Йосипа Джугашвілі може все. Однак російські можливості перебільшені. Єдиною можливістю для покращення взаємин із сусідньою країною для Грузії є побудова сучасної демократичної держави, економічно ефективної і привабливої. Така країна згодом зможе вирішити проблему Південної Осетії – можливо, шляхом федералізації Грузії. І в такій країні з’являться політичні сили, здатні сказати народові правду про втрату Абхазії. Росії ж не залишиться нічого іншого, як співпрацювати з такою Грузією – хоча б тому, що її не буде чим шантажувати. А з часом, уже за життя нових генерацій, буде налагоджено добрі взаємини між Грузією і Абхазією, й вихідці з Сухумі приїздитимуть на відпочинок до колишньої автономії – досвід поступового примирення на Кіпрі демонструє, що й таке можливе.
Однак для цього треба зробити головне – поховати популізм як сенс політики. Росія поки що може дозволити собі такий популізм – на тлі енергетичних надприбутків. Однак для Грузії зволікання з нормальним розвитком може обернутись справжньою трагедією, бо віддаляє можливість нормального життя і ставить під сумнів розв’язання проблеми автономій навіть у далекій перспективі.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №18 від 16 травня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
