Новинар » Блоги » А Юра

Павло Булгак

Журналіст

Про себе:

Якщо, задуматися над тим чому я такий яким є зараз, зі своїми плюсами й мінусами, то десь там в глибині підсвідомості обов’язково випливе кілька спогадів, про ті події, які мабуть і сформували мене, як особистість й політичного журналіста. І ось один із них. За вікном 1991 ... рік. Я зі своїми однокласниками вчуся в школі. Дзвінок на перерву, ми повибігали в коридори, як завжди бавимося й бісимося. Потім викладачі й діти побігли до вікон, що виходять на вулицю. Я приєднуюся до глядачів, і не розумію чому вулицю, біля школи заповнили люди. Вони йшли в центр міста, але замість звичних уже червоних прапорів, в руках були сотні жовто-блакитних… Нам сказали, що ми тепер незалежні. Тоді мені було 8 років, в шкільні роки я мріяв бути Президентом і знав на зубок історію України, у студентські вчився на політології і захоплювався В’ячеславом Чорноволом, був, як і належить молодому активісту в перших рядах „помаранчевої революції”. Пізніше великі пост помаранчеві надії, швидко змінилися здоровим прагматизмом, і бажанням працювати й змагатися за себе, а не за політиків. Доводиться й нині бачити, як колись перспективні молоді люди розчаровуються в своїх силах, кидають все на пів шляху до успіху, стають не схожими на себе. Деякі закінчують зовсім погано. Але це життя, воно сьогодні жорстоке й безжалісне до тих, хто не задумується над власним майбутнім, й до тих хто не хоче і не знає, як це своє, щасливе майбутнє будувати. Іноді от думаю, хто в цьому винен – держава, політики, виховання? Винні звичайно вони самі. Просто жалітися на своє нелегке життя у нас вміють всі, от вистояти в біді, у важких випробуваннях долі, стати на ноги, чи с спуститися з небес на землю, й крокувати собі вперед – таких одиниці. І якби таких людей було б більше, можливо й жили б ми краще… Ось такі от справи, я зовсім ще молодий, але вірю що все в Україні рано чи пізно буде ок. Головне, щоб кожен із нас доклав до цього максимум зусиль. Так чи інакше я тут народився, виріс, я працюю тут у журналі „Новинар”, і чомусь мені нікуди не хочеться їхати, видно люблю, я свою країну, хоч вона ще далека від мого ідеалу.

Читай все