Настільки масштабної і настільки ж безглуздої агітації, як на цих дострокових мерських виборах, Київ, мабуть, ще не бачив. Місто буквально заставлене агітаційними наметами та завалене газетами, листівками та буклетами. Дехто вже жартома висловлює припущення, що перевибори насправді замовили рекламісти та поліграфісти, а агітаторів на вулицях настільки багато, що їм вже час думати про створення власної профспілки.

Намети встановлюють навіть у подвір'ях, а біля деких станцій метро їх може бути від 15 до 20 штук. БЮТ робить наголос на масовість (наметів прем'єрського блоку на вулицях столиці найбільше), а НУНС - на якість: ця політична сила зводить справжні сцени з автономним енергозабезпеченням, телеекраном та супутниковою антеною. І це ще не все - біля цього "культурного центру" НУНСівці ставлять ще кілька наметів, де надають консультації з юридичних та соціальних питань.  Але найбільше ці "міні-Майдани" вражають усе ж тим, що біля них ніколи нікого немає!

Потенційні виборці вперто ігнорують останні досягнення політтехнологів. Втім, біля стандартних яток інших партій теж рідко когось побачиш, а агітатори просто сидять у них за принципом "солдат спить - служба йде". Кияни ставляться до цього фарсу абсолютно байдуже - думаю, у столиці вже не залишилося жодної людини, яка справді вірить обіцянкам політиків. За останні роки у місті та країні загалом так і не з'явилося жодної політичної сили, якій можна вірити.

А отже, киянам знову доведеться йти обирати "менше зло". За умови виборів в один тур на них майже гарантовано перемагає Черновецький, який є "меншим злом" для найбільш дисциплінованого електорату - пенсіонерів. І я не збираюся звинувачувати стареньких киян у тому, що вони "продалися Черновецькому за 150 гривень".

Адже винні у цій "продажності" зовсім не пенсіонери, а молодше покоління жителів столиці - причому не тільки політики, які згадують про українців похилого віку тільки перед виборами (саме це ми зараз і спостерігаємо - доплати пенсіонерам обіцяє ледь не кожен кандидат), але й пересічні кияни. Якби діти та внуки хоча б щомісяця приносили своїм батькам, бабусям та дідусям - ні, не 150 гривень - хоча б квіти та цукерки до чаю; якби вони ставилися до них з увагою, то старше покоління, мабуть, прислухалося би до думки молодшого.

Але хіба київська молодь має на це час та натхнення? Навряд чи. Єдине, що спадає їй на думку, - це цинічний заклик "сховати паспорт бабусі". Тому наприкінці травня нам усім доведеться вкотре визнати правоту вислову "кожен народ має ту владу, на яку заслуговує".